Поради батькам: вчимось робити уроки - Мої файли - Каталог файлів

Весь день з'їдають уроки. Вони, немов хижаки, позбавляють малюків улюблених ігор, спілкування з друзями, прогулянок з близькими людьми. Поступово отруюючи дитяче життя, домашні завдання, врешті-решт, стають важкою повинністю, майже покаранням. А це вже небезпечно, адже від розпачу лише один крок до небажання вчитися.

Звідси висновок: витрата учнем непомірно великої кількості часу на приготування уроків - сигнал неблагополуччя - явище ненормальне і неприпустиме.

Посадити дитину за уроки... Хто з вас не знає, що часто це досить копіткий і тривалий процес. Тому з перших днів навчання дайте відчути маленькому школярику: яка б не була надворі погода, яка б цікава передача не йшла по телебаченню, які б приємні гості не прийшли з візитом - уроки мають бути зроблені і зроблені добре.

Тут дуже важливо виробити звичку до ретельності занять, тобто чітко встановити час для їх виконання і починати роботу завжди в один і той самий час. Малюк має твердо засвоїти: відступити від цього правила можна лише через якісь надзвичайні обставини.

Погодьтеся, якщо ми хочемо привчити дитину мити шию або чистити зуби, щоранку день за днем невблаганно змушуватимемо її це робити доти, поки процедура не стане звичкою. Навряд чи ми відкладемо умивання на зручний для дитини час і, звичайно, завжди зуміємо наполягти на своєму.

Люблячі мами і тата найчастіше втрачають свою владу і підкоряються синові чи доньці, бажання яких стають головними. Зателефонували - і можна півгодини побалакати з другом, показують цікаві мультфільми - ще на трішечки відкладемо заняття, друзі кличуть на вулицю (гуляти ж потрібно!) - і батьки дозволяють перенести уроки "на потім".

Що ж виходить? Сумна картина. Малюк береться до роботи пізно, до того ж утомлений, сильно збуджений, розсіяний і у стані "цейтноту". Добре, якщо він встигне хоч як-небудь виконати уроки на завтра, щоб прийти в школу ледь підготовленим.

Хочете знати, до чого призводить подібне поводження з домашнім завданням? Будь ласка: виховує в школяра ставлення до уроків, як до справи другорядної, посередньої. То чи варто дивуватися, якщо незабаром у першокласника виникнуть невдачі у такій "незначній" справі як навчання.

Безумовно, правильно роблять ті батьки, які з перших шкільних днів дають зрозуміти дітям: уроки за своєю важливістю знаходяться на одному рівні із найсерйознішими і найважчими дорослими заняттями, що потребують зосередженості. Не треба приховувати своєї поваги до розумової праці першокласника, а навпаки, намагайтеся всіляко демонструвати її. Повірте, дитина зуміє гідно оцінити це.

Якщо раніше у малюка не було справ, котрі дорослі не могли б перервати або зовсім скасувати за власним розсудом, то тепер він навчається; йому не можна заважати працювати, не можна турбувати без потреби, не можна шуміти. Тому телевізор вимкнений або його дивляться в іншій кімнаті, приглушивши звук, ходять тихо, розмовляють неголосно. Будьте певні: навіть страшенний пустун і "непосида" стане менше вертіти головою, підхоплюватися і відволікатися, якщо переконається в повазі до його розумової праці.

Хтось може заявити: "Яка різниця, де учню готувати уроки? Аби було зручно сидіти і ніхто не чинив перешкод, ось і все". Виявляється, різниця є. Справа в тому, що у будь-якої людини (а в дитини тим більше), виробляється установка не тільки на певний час, але і на певне місце для роботи. Коли вона зміцнилася, буває достатньо сісти за звичний стіл, як виникає бажання швидше взятися до роботи.

Тому правильно роблять у тих сім'ях, де на початку навчання купують не тільки необхідні шкільні речі, але й письмовий стіл із полицею для книжок. Якщо житлові умови цього не дозволяють, треба виділити дитині якесь постійне місце, щоб вона могла завжди тримати там книги і зошити, не перекладаючи їх туди-сюди залежно від потреб домашніх.

Письмовий стіл краще поставити далі від батареї парового опалення, але не зовсім далеко від вікна. Не під кватиркою, але так, щоб її можна було час від часу тримати відчиненою. Адже свіже повітря необхідне для розумової праці.

Дуже важливо правильно підібрати стіл і стілець. Якщо дитина сутулиться - затримується її інтелектуальний розвиток, тому що кровоносні судини передавлені і мозок недоодержує кисню. Крім того, сутула постава погіршує настрій, створює передумови до депресії. До того ж, згорблена людина просто некрасиво. У Японії, наприклад, із сутулими навіть не вітаються, вважаючи їх нечемними.

Зізнайтеся чесно, чи із задоволенням ви займаєтеся важкою, необхідною, але не занадто захоплюючою справою? Звичайно, ні. І найважчим виявляється початок - період включення у роботу. Змусити себе взятися за неї, а потім виконувати з повною віддачею непросто навіть дорослому. Ми відтягуємо час, знаходимо якісь, нібито потрібні, справи, аби віддалити неминуче заняття, і тільки накопичуємо внутрішнє роздратування. А потім, уже взявшись до роботи, витрачаємо сили: не стільки на неї, скільки на подолання свого невдоволення. Проте, усім прекрасно відомо, поступово роздратування згасає. Ми втягуємося у справу і вона проходить без примушування, без насильства над собою, найчастіше навіть з цікавістю: нудне стає захоплюючим.

Тому включення в роботу - це та стадія виконання домашнього завдання, яка вимагає серйозної уваги батьків із перших місяців шкільного життя дитини.

Подивіться, як ваші діти беруться за уроки, скільки часу проходить із моменту сідання за стіл до тієї хвилини, коли справді починається робота. Мабуть, хвилин п'ятнадцять, а буває і набагато більше.

Один із них, на перший погляд, діловий. Спочатку треба знайти потрібний підручник чи зошит, потім заточити олівець. Раптом виявляється, що в ручці скінчилася паста, а лінійку залишив у класі. Потім з'ясовується, що завдання з математики забув, треба подзвонити товаришу. Час йде, а робота не почалася.

Буває і так, що малюк зовсім не виявляє ніяких зовнішніх ознак діяльності, а просто сидить, дивлячись у підручник. Можливо, він міркує над розв'язанням важкої задачі? Швидше за все, просто не включився в роботу, або мріє про щось приємне, або байдуже дивиться в одну точку.

Третій привід - гра. Навіть всівшись готувати уроки, малюк легко може загратися, побачивши на столі олов'яного солдатика, який залишився з учорашнього дня, деталі конструктора, іграшкову машинку.

При цьому в гру малюк втягується непомітно для самого себе. Спочатку треба було відсунути солдатика, щоб він не заважав відкрити зошит. Солдатик упав. Хотів підняти його, але на очі потрапила машинка. Миттєво виникла думка: посадити солдатика в машинку. У результаті заняття скінчилися, почалася гра.

У будь-якому із цих випадків процес включення в роботу переривається і щоразу доводиться починати наново. Якщо часті відключення стають звичайною справою, готування уроків так і не виходить із початкової стадії і перетворюється в щоденні ненависні, але неминучі тортури.

Створіть звичку - "пусковий механізм", відпрацюйте незмінний порядок підготовки до виконання домашніх завдань. Перед заняттями приберіть зі столу все зайве і приготуйте тільки необхідне для роботи. Визначте постійне місце для кожного предмета. Домовтеся: усі допоміжні речі, якими доведеться користуватися (лінійку, гумку, олівець та інші дрібниці) - класти праворуч від себе. Підручники і зошити - ліворуч. Те, що сьогодні вже не знадобиться, одразу вкладати в портфель, якщо це потрібно наступного дня в школі, або прибирати в чітко визначене місце: ящик столу, на поличку. І так щодня.

Спробуйте. Правила прості, але вони обов'язково допоможуть швидкому переключенню уваги дитини від інших занять - їжі, гри, читання - до навчальної діяльності.